Світова спільнота вже зрозуміла необхідність негайних змін у ставленні до природокористування, адже ми підійшли до точки неповернення на шляху до катастрофічних змін в екосистемах нашої планети, а в деяких аспектах і переступили межу. Очевидними є такі явища, як вимирання біологічних видів, зменшення ресурсів питної води, погіршення стану повітря та родючих ґрунтів, а також комплексний процес зміни клімату. Нині йдеться не про уникнення, а хоча б про пом‘якшення негативних наслідків, які вже відображаються на способі нашого життя та унеможливлюють нашу подальшу життєдіяльність у тій формі, яка, власне, й призвела до кризи. Від того, наскільки швидко ми зможемо провести системні зміни у природокористуванні та своєму способі життя залежить те, з наскільки жорсткими наслідками нам доведеться мати справу, а також, – якими будуть наші шанси на виживання.
Усвідомлення такої системної кризи почалося ще в 90-х роках минулого століття, відтоді було прийнято низку важливих угод (Декларація Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища та розвитку, Глобальний Договір ООН, Цілї Розвитку Тисячоліття, Конвенція ЄЕК ООН «Про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з екологічних питань (Орхуська конвенція)). Для впровадження їх в життя розроблені регулятивні документи та плани дій. Україна також приєдналася до цих угод, а отже має дотримуватися їх, інтегруючи в свої політичні та програмні документи, впроваджуючи на практиці.
Одним із механізмів впровадження глобальних домовленостей є міжнародні та національні стандарти екологічного менеджменту й сертифікації. Найбільш поширені з них у світі – ISO 14001, схема екологічного менеджменту та аудиту EMAS, Екомапи (Ecomapping), EU Ecolabel, Green Globe, Rainforest Alliance, Green Key, Blue Flag. Вони також мають національні та регіональні аналоги, більш зручні для місцевого малого та середнього бізнесу і водночас відповідні до міжнародних стандартів.
Україна заявила про свої наміри інтегруватися до європейської спільноти, прагне ввійти до європейського та світового ринків, планує приймати «Євро-2012». Це означає, що виникає необхідність відповідності європейським та світовим нормам і стандартам, у тому числі й екологічним. Тому міжнародні системи сертифікації вже з‘являються в українському туристичному бізнесі.
У нас є два шляхи: або чекати на експансію міжнародних сертифікаційних систем на наш ринок та грати за їхніми правилами, або взяти ініціативу до своїх рук і створити таку національну систему сертифікації, яка відповідатиме міжнародним стандартам і водночас – нашим потребам та можливостям.
Туристична індустрія є феноменальним явищем світового масштабу, яке розвивається небаченими темпами і складає понад 10% загального світового доходу. Водночас неконтрольований розвиток туристичної індустрії є небезпечним для навколишнього середовища: нераціональне використання величезних обсягів природних ресурсів, які не відновлюються (вода та енергія для обслуговування туристів, земля під нові забудови й транспортні магістралі); туристичні об’єкти, розташовані в чутливих до впливу людини природних зонах, завдають великої шкоди живій природі, продукують велику кількість відходів, у тому числі небезпечних для здоров’я людини.
Туризм є одним з найбільш публічних секторів бізнесу, і отже здатний впливати на свідомість широких верств населення, транслювати знання, підвищувати обізнаність суспільства, в першу чергу, власним прикладом сталого способу споживання ресурсів, виробництва продукції та послуг.
Добре спланований і організований туризм може стати одним із найефективніших засобів збереження природного середовища та культурних традицій місцевого населення; тому українська індустрія туризму має визнати важливість і дотримуватись принципів збалансованого розвитку туризму, що вимагає від сьогоднішніх туристів і туристичних регіонів захисту й збереження можливостей для розвитку туризму в майбутньому.
